ОСНОВИ ТЕХНІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ 

з футболу для учнів 2-11 класів

Технічна майстерність футболіста прямо залежна від рівня його загальної фізичної підготовки та розвитку спеціальних якостей, що сприяють більш швидкому і досконалому оволодінню технічними прийомами. Поліпшення спортивної техніки, підвищення її можливе тільки за відповідної загальної та спеціальної фізичної підготовки. Будь-яка досконала техніка характерна перш за все тим, що в ній усі рухи цілеспрямовані й раціональні. Швидкість виконання технічних прийомів – дуже важливий фактор футбольної гри. Проте одна швидкість без точності не дає ще бажаного результату. Неточний удар у ворота зводить на нуль добре задуману комбінацію, неправильна зупинка м’яча часто приводить до його втрати і т. п. Чим швидше й економніше, з точки зору витрати фізичних зусиль, гравець буде виконувати технічні прийоми, тим досконалішою стане техніка його гри.

Процес спортивної підготовки футболістів, спрямований на досягнення високих спортивних результатів, тісно пов’язаний із постійним поліпшенням техніки гри. Мета тренування в техніці володіння м’ячем – формування спеціальних рухових навичок, доведення їх до вищого ступеня автоматизму та адаптації до зовнішніх і внутрішніх умов ігрової діяльності. Головними завданнями процесу вдосконалення футболістів у техніці є: а) досягнення високої стабільності та варіативності рухових навичок, що складають основу технічних прийомів, підвищення їх ефективності в складних та змагальних умовах; б) часткова перебудова рухових навичок, удосконалення кінематики або динаміки окремих елементів навиків з точки зору досягнень сучасної науки та вимог спортивної практики.

При різному стані організму спортсмена, для вирішення другого завдання використовують спрощенні умови виконання технічних дій.

Технічна підготовка футболіста спрямована на практичне оволодіння технікою прийомів з урахуванням його індивідуальних особливостей. Деякі технічні прийоми вважалися раніше дуже важливими, але сьогодні їх час застосовують дуже рідко, наприклад, повна зупинка м’яча; так як в сучасній раціональній грі все більше переходять до переводу м’яча на хід, на ту чи іншу відстань у потрібному напрямку. Рідше використовують зараз і такі технічні прийоми, як удари по м’ячу бічною частиною голови або потилицею та деякі інші. З іншого боку, підвищився коефіцієнт використання ударів носком, зовнішньою частиною підйому, зупинок м’яча стегном і грудьми, розширилося коло обманних рухів (фінтів), способів відбору м’яча, прихованих передач.

Під час організації та проведення навчально-тренувальної роботи треба враховувати спортивно-технічні показники гравців і їх вік. Вивчення та закріплення технічних прийомів має проводитися по можливості в умовах, наближених до змагальних. З цією метою технічні прийоми вивчають головним чином у русі, причому доцільно поєднувати одні прийоми з іншими у вигляді визначених тактичних комбінацій.

Під час вивчення технічного прийому необхідно в першу чергу освоювати основні елементи прийомів. Так, наприклад, при виконанні ударів найбільш важливим моментом буде положення опорної ноги, і, хто тренується, перш за все повинні навчитися правильної її постановки. У міру оволодіння основними елементами можна переходити до засвоєння деталей техніки того чи іншого прийому.

Навчання повинно починатися з правильного і ясного уявлення про вибраний технічний прийом. Основним є метод показу і розповіді. Тренер повинен розповісти і пояснити, як треба правильно виконувати той чи інший прийом. Потім, хто тренується, сам виконує прийом, після чого тренер вказує на недоліки в його виконанні й пояснює, як їх треба усунути.

Істотне значення під час навчання техніці мають форми організації цього процесу. На першому етапі групове навчання має переважати над індивідуальним. Одночасно з вивченням і вдосконаленням техніки гри проходить і вивчення тактики. Доцільно спочатку навчати найбільш простим і основним технічним прийомам. До них належать удари внутрішньою стороною стопи, внутрішньою частиною підйому, зупинки м’яча підошвою, внутрішньою стороною стопи, грудьми, найпростіші фінти, ведення і вкидання м’яча. Потім, поступово засвоюючи найпростіші технічні прийоми, треба переходити до більш складних.

У процесі навчання одне із най головніш завдань тренера полягає в тому, щоб визначити причини виникнення помилок і знайти найбільш правильні способи їх усунення. При неправильному виконанні технічного прийому важливо встановити основні помилки, які і є головною причиною невдач. Їх усунення допоможе, як правило, одночасно вилучити і другорядні помилки.

Нерідко помилки в техніці виконання прийомів пов’язані зі слабкою фізичною підготовкою. У цьому випадку тренер повинен перш за все переконати  тих, хто займається в тому, що вони, доклавши певних зусиль, здатні успішно освоїти той або інший технічний прийом. Для усунення помилок застосовують різні способи: повторний показ і пояснення правильного виконання технічного прийому, полегшення умов виконання прийому, виконання спеціальних підготовчих вправ та ін. Вказівки щодо усунення помилок треба робити не тільки після виконання вправ, але й під час їх виконання. Варто пам’ятати, що помилкам легше запобігти, ніж їх виправляти.

2.1. Пересування футболіста

Навчати техніці пересувань футболіста варто починати з перших занять. Спочатку навчання проводиться ізольовано з кожного прийому. Потім вивчені прийоми пересувань поєднують один з одним і з іншими прийомами. Вивчення пересувань починається з ходьби і бігу, після чого вивчають зупинки, повороти і стрибки.

Ходьба в грі застосовується рідше за інші прийоми пересування. Її використовують головним чином для зміни позиції в період коротких пауз і для зміни темпу руху в поєднанні з бігом. Ходьба футболіста відрізняється від звичайної тим, що ноги гравця злегка зігнуті в колінах.

     Рис. 2.1. Біг приставним кроком     Рис. 2.2. Біг пересхресним кроком

Головним засобом пересування футболіста в грі є біг, що істотно відрізняється від порівняно рівномірного бігу легкоатлета. Гравець повинен уміти в межах поля виконувати прискорення в будь-якому напрямку, швидко змінювати напрямок та швидкість бігу. Вивчаючі біг, спочатку освоюють звичайний біг футболіста обличчям вперед, потім біг приставними кроками (рис. 2.1), біг перехресним кроком (рис. 2.2) і біг спиною вперед. Футболісти, вивчаючи різні способи бігу, повинні вміти поєднувати їх у вправах. При цьому краще застосовувати такі засоби, як біг на місці з переходом в біг  прямою, біг підтюпцем, біг з переходом на звичайний біг, ходьбу, біг по встановленній дистанції. Під час проведення вправ варто звертати увагу на м’якість бігу, а також на правильне відштовхування, яке має велике значення для швидкості переміщень і змін напрямку руху. Коли виконують прискорення, треба пам’ятати про важливість правильної довжині кроків, ставити стопу, можливо ближче до проекції загального центра ваги (ЗЦВ), при енергійному русі рук, ефективного відштовхування.

Щоб відшліфувати зазначені навички можна використовувати:

1) стартові прискорення з пробіганням відрізків 10-15 м;

2) стартові прискорення звичайним бігом і зупинки;

3) стартові прискорення перехресним або приставним кроком і зупинки;

4) перехід від звичайного бігу до бігу з прискоренням за певним орієнтиром;

5) те саме, але стартове прискорення в будь-якому місці за візуальним або слуховому сигналу тренера;

6) прискорення на віражі після входу на віраж з прямої;

7) прискорення на прямій після виходу з віражу;

8) стартові прискорення в бігу різними прийомами по прямій і дузі після поворотів;

9) стартові прискорення з різних вихідних положень.

При подальшому удосконаленні техніки бігу футболіста оволодіння швидкістю і придбання навиків поєднуються з бігом різними способами: обличчям уперед, з переходом на біг приставними кроками (вправо і вліво), спиною вперед і т. п. При цьому доцільно систематично змінювати не тільки напрям бігу, але і його швидкість. У подальшому біг поєднується з іншими прийомами: зупинками, поворотами, стрибками. Зі зміною швидкості і напрямом тісно пов’язані зупинки, які вивчають паралельно з бігом. Починається їх вивчення зі способу кроком, потім освоюють спосіб зупинки стрибком.

Удосконалення техніки зупинок здійснюється в такій послідовності:

1.    Виконання зупинки після швидкого бігу.

2.    Виконання зупинки з розвороту.

3.    Виконання зупинки після стрибка, прискорення.

4.    Виконання зупинки після ведення м’яча і при виконанні інших прийомів техніки.

За допомогою поворотів футболісти з мінімальною втратою швидкості змінюють напрям бігу. Застосовують повороти і як складову частину в техніці деяких способів ударів, зупинок, ведення і фінтів. Техніка поворотів не складна, тому вивчення і досконалість їх здійснюють у поєднанні з іншими прийомами, наприклад, виконують поворот під час бігу, після раптової зупинки з подальшим стартовим прискоренням і т. п. Під час вивчення поворотів на місці треба стежити за правильним положенням ніг і за рівномірним розподілом загального центру ваги, виховуючи у гравців початківців навики спостереження за ігровою обстановкою під час їх виконання.

Стрибки спочатку вивчають з місця, потім у русі поштовхом однієї ноги. Вивчаючи стрибки використовують такі вправи:

1.    Стрибки з місця вгору, вгору-вперед.

2.    Багатоскоки з акцентом на висоті стрибка.

3.    Стрибки на одній нозі вправо і вліво з просуванням вперед і назад, з просуванням вправо і вліво.

4.    Стрибки з місця і з розбігу у висоту, довжину, у яму.

5.    Стрибки у висоту, щоб дістати підвішений м’яч рукою, головою,ногою.

6.    Стрибки з кола в коло, накреслені на майданчику на різних відстанях.

7.    Стрибки вгору з поворотом у повітрі на 90, 180, 360° і більше в обидва боки.

8.    Стрибки поштовхом двох ніг з просуванням у різних напрямах.

9.    Стрибки поштовхом одної, двох ніг з «хлопком» руками над головою, з ударом по м’ячу ногою або головою.

Удосконалення у стрибках здійснюють за допомогою спеціальних вправ, спрямованих на розвиток стрибучості, а також стрибків, що представляють собою цілісний рух у поєднанні з ударами, зупинками та іншими прийомами.

Під час вивчення стрибків особливу увагу треба приділяти приземленню. Потрібно домагатися такого положення, щоб з приходом на опору на злегка розставлені ноги футболіст був готовий до будь-якого ігрового маневру без додаткових рухів.

2.2. Удари по м’ячу

Удари по м’ячу у футболі – основний компонент технічних прийомів гри. Удари можна виконувати ногою по нерухомому м’ячу, що котиться, стрибає чи летить; також наносити удар головою по м’ячу, що летить, з місця, у русі, у стрибку, з поворотом, у падінні. Навчання техніці виконання ударів по м’ячу ногою рекомендуються проводити в такій послідовності:

1) удар внутрішньою стороною стопи;

2) удар внутрішньою частиною підйому;

3) удар серединою підйому;

4) удар зовнішньою частиною підйому;

5) удари носком, п’ятою та ін.

Починати вивчати удари краще з ударів по нерухомому м’ячу з місця. Потім виконують удари по нерухомому м’ячу з розбігу, по рухомому м’ячу на місці, по рухомому м’ячу в русі, удари по м’ячу що стрибає, що летить у русі.

Удар внутрішньою стороною стопи. При навчанні цього удару потрібно звертати увагу вихованців на вихідне положення, постановку стопи опорної ноги в напрямку удару. Стопа ноги, якою наносять удар, повинна бути під прямим кутом до напрямку польоту м’яча (рис. 2.3).

Рис. 2.3. Удар внутрішньою стороною стопи

Удар внутрішньою стороною стопи відрізняється великою точністю, тому що під час виконання з м’ячем торкається значна площа стопи. Застосовується в основному при коротких і середніх передачах, при ударах по воротах з близької відстані, іноді при виконанні одинадцятиметрового штрафного удару. Одним із недоліків цього удару є те, що він дуже «помітний», і тому суперникові не важко перехопити м’яч. Ось чому більшість футболістів виконує цей удар, використовуючи омані рухи. Навчанню удару внутрішньою стороною стопи допомагають вправи: розмахування ногою вперед-назад з розворотом на 90°; те ж, але зі згинанням опорної ноги в колінному суглобі перед рухом махової ноги вперед; імітація удару; удар по набивному м’ячу та ін.

Спочатку удар виконують по нерухомому м’ячу з місця, потім з короткого і швидкого розбігу. Наступна вправа – удар по м’ячу, що котиться назустріч.

Необхідно стежити не тільки за тим, щоб гравці правильно виконували деталі прийому, але й за тим, щоб удари були точними. З цією метою ставлять завдання: спрямувати м’яч у ціль. Ціллю можуть служити набивні та футбольні м’ячі, булави, стійки, кільця-мішені та ін. Надалі умови, у яких виконують удар, ускладнюються: підвищується швидкість руху м’яча, а також швидкість пересування самого футболіста. Щоб футболіст міг добре бачити не тільки м’яч, а й дії партнерів, потрібно включати вправи, у яких футболіст займається, оволодівши м’ячем, діє залежно від зорових сигналів партнера, який передає йому м’яч. Наприклад, партнер передає гравцю м’яч і швидко піднімає праву руку. За цим сигналом треба зупинити м’яч лівою ногою і передати його назад партнеру. Якщо ж партнер робить крок убік, м’яч потрібно передати без зупинки.

Удар внутрішньою частиною підйому (рис. 2.4). Починати навчання цьому удару варто з підготовчих вправ. Під час виконання руху без м’яча важливо звернути увагу на те, щоб носок ударної ноги був відтягнутий вниз, нога напружена, а опорна нога була злегка зігнута в колінному суглобі. Цей удар досить простий, його часто застосовують у грі. Ним користуються для подачі кутових ударів, навісних подач із флангів, при «прострілу», під час виконання штрафних й вільних ударів, для передачі м’яча на середні і довгі відстані, при ударах по воротах з усіх дистанцій, при вибиванні м’яча від воріт і в інших випадках. При виконанні удару внутрішньою частиною підйому зустрічаються зазвичай такі помилки: стопа ударної ноги не відтягнута, удар виконують склепінням передньої  частини стопи або великим пальцем, опорну ногу ставлять  далеко збоку або далеко позаду від м’яча; тулуб нахиляється назад.

Рис. 2.4. Удар внутрішньою частиною підйому

Щоб виправити вказані помилки, доцільно: а) перш ніж перейти до ударів по футбольному м’ячу, зробити кілька ударів по закріпленому м’ячу для того щоб відчути місце, де стикаються стопа і м’яч; б) виконати ряд ударів по підвішеному м’ячу (висота м’яча від землі 2-3 см), причому звертати увагу на вихідне положення футболіста; в) вправи на точність удару виконувати після того, як буде засвоєна основна структура руху,тобто перед ударом точно в ціль деякий час штовхати м’яч ногою у напрямку до мети.

Коли вихованці поступово засвоюють цей удар, його необхідно ускладнювати новими завданнями: передавати м’яч партнерам, які рухаються з різною швидкістю, здійснювати удари в ціль, змінюючи відстань до неї, а також змінювати траєкторію польоту м’яча.

Рис. 2.5. Удар серединою підйому

Удар серединою підйому (рис. 2.5). Головне при цьому ударі те, щоб напрямок розбігу, рух ноги, що б’є, м’яч і ціль знаходилися на одній лінії. Удар серединою підйому найбільш складний, але в той же час він один із найбільш сильних і поширених. Його найчастіше застосовують при ударах по воротах, при виконанні штрафних і вільних ударів, для передачі м’яча на середні й довгі дистанції, при вибиванні м’яча з рук воротарем і т. д.

Новачки зазвичай бояться зачепити носком землю, тому починати навчання цьому удару краще із вправи з підвішеним на 2-3 см від землі м’ячем. Основні помилки під час виконання цього удару: розбіг виконується збоку; носок ноги, що б’є, у момент удару не відведений максимально вниз, удар наноситься не по середині м’яча.

Удар зовнішньою частиною підйому (рис. 2.6). До навчання цьому удару потрібно переходити після того, як оволоділи попередніми ударами. Удар зовнішньою частиною підйому застосовують при ударах по воротах, особливо крайніми нападниками, при виконанні штрафних і вільних ударів, при подачі кутових, при передачі м’яча на короткі, середні й довгі дистанції. М’яч, пробитий зовнішньою частиною підйому, набуває обертальний рух, проте деякі футболісти, які досконало володіють цим ударом, б’ють по м’ячу так, що він не обертався й летів прямолінійно. Для цього футболіст повинен вдарити точно по середині м’яча і рух ноги направити по одній лінії з польотом м’яча.

Рис. 2.6. Удар зовнішньою частиною підйому

Удар зовнішньою частиною підйому не слабший, ніж удар середньою частиною підйому, якщо футболіст б’є по м’ячу, не підрізаючи його. Значно важче користуватися цим ударом у дощову погоду, оскільки поверхня м’яча і бутси намокають, стають слизькими, сила тертя стає невеликою і м’яч майже не набуватиме обертання.

Рис. 2.7. Удар носком

Удар носком (рис. 2.7). Необхідно розрізняти 3 різновиді цього удару: безпосередньо носком, зовнішньою його стороною і внутрішньою. Удар носком виконують з прямого розбігу, опорна нога стає трохи позаду і збоку від м’яча, носок ноги, що б’є, піднятий догори і гомілковостопний сустав напружений. Удар носком дуже корисний у тому випадку, якщо треба випередити суперника, що рухається до м’яча. Цим ударом можна «проткнути» м’яч у ворота біля воротаря або передати м’яч вперед своєму партнерові повз захисника. Цим способом можна вдарити по м’ячу без підготовки дуже швидко і без розбігу. Користуватись ударом носком можна і при подачі кутових, пробитті штрафних і вільних ударів та ін.

Рис. 2.8. Удар п’ятою: а – підготовча фаза, б – замах, в – удар

Удар п’ятою (рис. 2.8). Це один із несподіваних для суперника ударів. Застосовується найчастіше для передачі м’яча партнеру. Для замаху нога проноситься над м’ячем і виноситься вперед. Удар виконують різким рухом ноги назад.

Рис. 2.9. Удар п’ятою пересхресно

Під час виконання удару п’ятою пересхресно удар проводиться різким рухом назад, причому ударна нога проноситься пересхресно стосовно до опорної (рис. 2.9).

Ударом п’ятою можна також послати м’яч уперед ударом через себе. Удар п’ятою – дуже дієвий прийом серед технічних засобів футболістів, але, на жаль, ще не так часто використовується на практиці.

Усі основні способи ударів і їх різновиди використовуються під час ударів по м’ячам рухомих, що летять, ударам з напівзлета, з поворотом та ін. При навчанні ударам з напівзлета необхідно стежити за тим, щоб удар виконувався по м’ячу, який щойно відскочив від землі, на самому початку його руху вгору. При виконанні ударів з напівзлета важливе значення має рух стегна ноги, зігнутої в колінному суглобі, на м’яч і визначення місця відскоку м’яча. Висота і характер польоту м’яча залежать від місця прикладання ноги, що б’є по м’ячу, положення опорної ноги щодо м’яча, а також положення ступні ноги, що б’є і тулуба футболіста під час удару в його заключній фазі. При навчанні ударам з поворотом і через себе необхідно виділяти деякі структурні особливості в техніці виконання. Наприклад, при виконанні ударів з поворотом (рис. 2.10) у підготовчій фазі задній поштовх останнього бігового кроку служить замахом ударної ноги.

Рис. 2.10. Удар з поворотом

Опорна нога, трохи зігнута в колінному суглобі, розвертається в сторону передбачуваного польоту м’яча і ставиться на зовнішню сторону стопи.

Тулуб відхиляється у бік опорної ноги. З поворотом тулуба починається ударний рух ноги в горизонтальній площині. Після проведення ударна нога рухається вперед і ставиться вниз перехресно від опорної. Під час відпрацювання і вдосконалення ударів по м’ячу перед гравцями ставлять завдання досягти як можна більшої точності та швидкості польоту м’яча, уміти довільно змінювати його напрям і швидкість.

Цьому сприяє поступове ускладнення умов виконання прийому. До таких прийоів належать: зменшення цілей, збільшення нормативних вимог, створення різних перешкод, збільшення швидкості руху. Крім того, можна змінювати вихідне положення для удару, збільшувати дистанцію польоту м’яча, виконувати удар у різних умовах зовнішнього середовища.

Зразкові вправи для навчання ударам ногою

1. Удари по нерухомому, рухомому, стрибаючому, що летить м’ячу певним способом (підйомом, носком та ін) у стінки, сітки, у ворота.

2. Удари в ціль.

3. Удари в ціль через перешкоди (стійки, партнер).

4. Удари на дальність і точність.

5. Удари по м’ячу в трикутнику заданим способом.

6. Ведення м’яча з обведенням і з заключним ударом у ворота.

7. Передачі м’яча (партнер, який стоїть у центрі кола радіусом 5-10 м, передає м’яч «на хід» гравцю, що біжить, який з ходу повертає м’яч у центр).

8. Перемінні удари лівою і правою ногою по м’ячу обумовленим способом після відскоку від землі.

9. Удари з одинадцятиметрової позначки, від воріт, з кута поля, з лінії штрафного майданчика.

10. Удари різними способами в низькі ворота з різних дистанцій і під різними кутами.

2.3. Удари головою

Навчання ударів по м’ячу головою доцільно починати з удару серединою чола. Потім виконуються удари бічною частиною голови і назад-вгору. Для виконання удару по м’ячу чолом у момент зіткнення голови з м’ячем потрібно різко розігнути ноги й енергійно спрямувати тулуб уперед. Для посилення сили удару в останній момент роблять додатковий рух («кивок») головою, а руки різко відводять назад. Спочатку вивчають удари без стрибка, стоячи на місці, потім у русі, далі в стрибку на місці і після пересування (рис. 2.11).

Рис. 2.11. Удари головою з місця та в стрибку

На першій стадії навчання гравці повинні отримати чітке уявлення про удар, навчитися правильно приймати вихідне положення, виконувати розбіг. На другій стадії навчання, коли засвоєна загальна структура руху, виробляють уміння надавати м’ячу різну траєкторію польоту по кривій, навчають визначати характер польоту м’яча, наносити удари в різні точки, передавати м’яч на різну відстань і наносити удари по м’ячу з різною силою. Надалі опановують уміння надавати м’ячу різне спрямування і, нарешті, виконувати всі раніше засвоєні деталі техніки при опорі умовного суперника і в умовах гри. На початковій стадії навчання доцільно використовувати підвісні м’ячі, імітаційні вправи, вправи із жонглювання м’ячем головою.

Зразкові вправи для навчання ударам головою

1. Удари головою по підвішеному м’ячу на різній висоті без стрибка і в стрибку. Те ж по м’ячу, що летить назустріч і збоку.

2. Гравець кидає м’яч об землю і потім в стрибку б’є головою по м’ячу, що відскочив у напрямку стінки.

3. Стоячи біля стінки, гравець, підкинувши м’яч, ударом голови спрямовує його в стінку.

4. Два гравці, розташовуючись один проти одного на відстані 5-8 м, ударом голови передають м’яч один одному.

5. Жонглювання м’ячем (головою).

6. 4-5 гравців розташовують по колу з одним гравцем у центрі. Гравець, що знаходиться в центрі, ударом голови спрямовує м’яч по черзі кожному з гравців, а вони повертають м’яч у центр кола. Те ж, але гравці рухаються по колу. У центрі кола знаходяться два-три гравці з м’ячами, які руками кидають м’яч гравцям.

7. Два гравці розташовуються поблизу воріт, а третій, що знаходиться в 12-15 м осторонь, посилає навісний м’яч ногою цим гравцям. Один із них намагається головою забити м’яч у ворота, другий – відбити м’яч головою від воріт.

8. Гравці розташовуються на волейбольному майданчику по 3-5 з кожного боку. Гра проводиться тільки ударами голови. Умови гри можуть бути різними, наприклад, одним ударом голови направити м’яч через сітку або одному гравцю можна двічі ударяти по м’ячу і т. д.

9. Ударами голови по м’ячу влучити в баскетбольне кільце.

10. На баскетбольному майданчику по 5-6 гравців у кожній команді. М’яч передається тільки руками і через голову супротивника. Передача, прийнята від партнера ударом голови, приносить команді одне очко, а якщо при цьому м’яч ударився в щит суперника, команда отримує три очки.

2.4. Зупинки м’яча

Мета зупинки – погасити швидкість м’яча для здійснення подальших доцільних дій. Зупиняти м’яч можна ногою, тулубом і головою. Зупинка може бути повною, коли м’яч залишається біля гравця, і неповною, коли м’яч після зупинки не припиняє остаточного руху, а лише змінює напрям і швидкість. Навчання зупиняти м’яч, що летить а проводиться одночасно з навчанням ударам. Спочатку вивчаються зупинки м’яча підошвою і внутрішньою стороною стопи (рис. 2.12), потім – зупинки м’яча, що летить, серединою підйому, внутрішньою і зовнішньою стороною стопи, і нарешті – зупинки м’яча в русі та стрибку (рис. 2.13).

Рис. 2.12. Зупинки м’яча підошвою та внутрішньою стороною стопи

Зупинки м’яча підошвою спочатку навчають стоячи на місці, потім у русі вперед, назад і вбік. Виконуючи зупинку м’яча,  котиться, гравець піднімає злегка зігнуту ногу і направляє її підошвою назустріч м’ячу. При цьому п’ята ноги повинна знаходитися нижче носка так, щоб підошва утворювала з поверхнею землі гострий кут.

У момент зустрічі м’яча з підошвою футболіст м’яким рухом притискає його до землі підошвою.

 

Рис. 2.13. Зупинки м’яча, що летить, серединою підйому, внутрішньою і зовнішньою стороною стопи, в русі та стрибку

Початківці часто тримають ногу високо над землею і намагаються зупинити м’яч, опускаючи передню частину стопи вниз так, що п’ята опиняється вище носка. Через це м’яч проходить під ногою. Значно важче зупинити підошвою падаючий м’яч.

Типові помилки при зупинці таких м’ячів полягають в тому, що футболісти неточно визначають місце приземлення м’яча, через що вибирають невірну позицію перед зупинкою м’яча, частіше за все не доходячи до місця, де приземляється м’яч. При виконанні зупинки м’яча внутрішньою стороною стопи опорна нога знаходиться попереду. У момент зіткнення з м’ячем нога що зупиняє, розвернута стопою назовні на 90° і зігнута злегка в колінному суглобі, відводиться назад до рівня опорної ноги, а потім м’яч «накривається» внутрішньою стороною стопи. Зупинкам м’яча, що котиться, що опускається або летить,  внутрішньою стороною стопи навчають зазвичай у парах, причому гравеці розташовані на відстані 7-10 м. один від одного. Найчастіше зустрічаються такі помилки: м’яч зупиняють напруженою, прямою ногою; ногу для зупинки виносять вперед або відводять далеко назад; занадто рано або занадто пізно прибирають ногу в момент зупинки м’яча. Щоб виправити помилки, рекомендують ще раз повторити вивчений прийом, використовуючи для цього підготовчі та підвідні вправи без м’яча, зупинку набивного м’яча.

Тренування в зупинках м’яча зазвичай протікає одночасно з тренуванням в ударах. Враховуючи, що головна вимога до зупинки м’яча – виконання прийому з найменшою витратою часу та приведення м’яча в найбільш вигідне для кожної конкретної ситуації положення, надзвичайно важливо вміти «гасити» швидкість польоту м’яча. Це досягається за допомогою поступливого руху ноги, шиї, грудей, накривання м’яча стопою, гомілкою, животом. Чим економніше будуть відбуватися ці рухи, тим швидше буде зупинений м’яч, тому основним завданням тренування є безперервне вдосконалення зазначених рухів.

При самостійному тренуванні в зупинках м’яча футболісти користуються вертикальними щитами, похилими щитами і т. п. Однак найчастіше гравці вдосконалюють зупинку м’яча, користуючись допомогою партнера або тренера. Зупинки м’яча, що летить, ногою і грудьми необхідно вивчати спочатку після відскоку або з підвішеним м’ячем, а потім у парах і підгрупах.

Зразкові вправи для навчання зупинок м’яча

1. Зупинка підкинутого вгору м’яча різними способами.

2. Зупинка м’яча що відскочив від щита.

3. Зупинка м’яча, поданого партнером або тренером.

4. Неповна зупинка м’яча, що котиться, що опускається чи відскочив від щита.

5. Зупинка м’яча в ігрових вправах 4х2 і 3х2.

2.5. Ведення м’яча

Навчання веденню м’яча починають з навчання ведення зовнішньою частиною підйому як найбільш природньому і такого, що часто використовують у грі. Потім навчають ведення м’яча внутрішньою частиною підйому, внутрішньою стороною стопи і, нарешті, із застосуванням обведення та фінтів (рис. 2.14).

Спочатку гравці засвоюють ведення м’яча в повільному бігу, посилаючи його несильними ударами вперед по прямій. Поступово оволодіваючи прийомом, переходять до ведення м’яча по дугах, по колу, зигзагами, обводячи стійки, по коридору різної широти і т. д.

Рис. 2.14. Ведення м’яча різними способами

Надалі можна переходити до ведення м’яча на швидкості і з пасивним та активним опором суперника. З метою вдосконалення прийому ведення м’яча доцільно використовувати різні естафети, ігри, ігрові вправи. При навчанні ведення м’яча початківці, як правило, допускають такі помилки: стопу ноги, що штовхає  м’яч, розслаблюють недостатньо; при ударі надмірно тягнуться за м’ячем; далеко відпускають від себе м’яч; сильно нахиляють голову і тулуб вниз; дивляться тільки на м’яч. Вивчення ведення м’яча по прямій потрібно поєднувати з передачами у парах і ударами в ціль. Ускладнювати виконання цього технічного прийому можна зміною напрямку, швидкості, поєднанням ведення з іншими прийомами (ударом, зупинкою). Удосконалення у веденні м’яча здійснюється в ігрових вправах і двосторонніх іграх.

Зразкові вправи для навчання ведення м’яча

1. Ведення м’яча по прямій, по дузі, з обведенням стійок, по колу, з обведенням стійок в поєднанні з передачами й ударами в ціль.

2. Ведення м’яча в квадраті один за одним з наступним ударом у ворота .

3. Довільне ведення м’яча на обмеженій ділянці футбольного поля.

4. Ведення м’яча по колу обумовленим способом (вправо, вліво).

5. Ведення м’яча з обведенням суперника.

6. Естафети: а) зустрічна з веденням м’яча; б) зустрічна з обведенням перешкод; в) зустрічна з веденням по колу і передачею; г) з веденням, обведенням перешкод і ударом в ціль.

2.6. Вкидання м’яча

При навчанні вкидання м’яча з-за бокової лінії передусім треба навчити гравців правильно тримати м’яч. Потім футболістам пропонують виконати рух кидка, але без м’яча, а далі кидок у цілому. При цьому спочатку займаються в парах вкидають м’яч з місця, потім виконують вкидання з кількох кроків і після бігу. Одразу за цими вправами виконують вкидання м’яча на різну відстань і в ціль (спочатку мета нерухома, у подальшому вона переміщується з різною швидкістю).

Тренувати вкидання м’яча найкраще з партнером, поступово міняючи дистанцію. При цьому звертають увагу на дальність і точність вкидання.

Зразкові вправи для навчання вкидання

1. Гра «М’яч по колу» (у квадраті).

2. Гра «Усі м’ячі у бік суперника».

3. Вкидання м’яча (футбольного, набивного) на дальність і точність.

4. Вкидання м’яча по коридору 2-5 м.

5. Вкидання м’яча в позначеній на полі ділянці (кола, квадрати і т. д.).

2.7. Обманні рухи (фінти)

Обманні рухи (фінти) – важливий прийом у боротьбі із суперником. У кожному обманному русі є дві нерозривно пов’язані між собою частини, дві фази цього складного руху – «помилковий» рух (підготовча фаза), що вводить суперника в оману, і наступний одразу ж за ним справжній рух (фаза реалізації), за допомогою якого футболіст здійснює свій задум (відбір, передачу, подальше ведення м’яча і т. п.). Це другий рух виконується лише в тому випадку, якщо суперник введений в оману і реагує на помилковий рух. Хибний рух зазвичай проводиться повільніше, ніж наступний, справжній. Для виконання фінтів важливі відчуття дистанції, швидкість пересування суперника що наближається і приблизне місце зустрічі з ним. Спочатку навчають фінтам, заснованим на зміні швидкості пересування гравця з м’ячем. Наприклад (рис. 2.15), коли суперник наближається збоку, гравець знижує швидкість ведення м’яча.

Рис. 2.15. Фінт, заснований на зміні швидкості пересування футболіста з м’ячем

Суперник теж сповільнює біг, розраховуючи зустріти гравця з м’ячем у певному місці. У цей час гравець з м’ячем робить ривок і йде від суперника. Або інший приклад: гравець з м’ячем і суперник швидко біжать паралельно один одному. Гравець, що володіє м’ячем, несподівано зупиняється і різко змінює напрям руху.

Вивчаючи фінт, футболісти повинні спочатку відтворити його з м’ячем на свій розсуд, уявляючи атакуючого суперника. Потім обманний рух виконують біля розставлених стійок і манекенів.

Нарешті футболісти вправляються з пасивним супротивляючим партнером-супротивником в ігрових вправах, у навчальних та товариських зустрічах. Зазвичай тренування обманного руху поєднується з тренуванням ведення м’яча й обведення. Важливим засобом для тренування фінтів є рухливі ігри («п’ятнашки», лапта, «боротьба за м’яч», «нападники проти захисту» та ін.). Варто пам’ятати, що фінтами гравець користується й тоді, коли м’ячем володіє суперник. Обманні рухи гравця без м’яча полягають у тому, щоб створити в суперника, який володіє м’ячем, помилкове уявлення про слабкість оборони якої-небудь ділянки, про те, що захисники ці не в змозі відібрати м’яч. Такими обманними рухами можна змусити атакуючого суперника вести атаку в бажаному для захисників напрямку. Обіграти суперника за допомогою лише одного фінта вдається не завжди. Тому все частіше футболісти починають застосовувати одночасно серію фінтів, якщо суперник повірить хоча б одному з них, він програє двобій.

Зразкові вправи для навчання обманним рухам (фінтам)

1. Біг за сигналом (прискорення й зупинка).

2. Те ж, але перед прискоренням виконання обманних рухів тулубом.

3. За сигналом під час бігу випад убік і відхід в іншу або в ту ж сторону.

4. Просуваючись бігом в колонах, виконувати по сигналу різкі нахили тулуба в сторону і повертатися у вихідне положення.

5. Те ж, але нахил тулуба спочатку в один, а потім в інший бік.

6. Гравець посилає м’яч повз суперника, а сам оббігає його з іншого боку.

7. Рухливі ігри без м’яча і з м’ячем, без опору й зі супротивом.

2.8. Відбирання м’яча

Навчання відбирати м’яч варто починати з навчання більш легким способам – вибивання м’яча ногою і постановки на шляху руху м’яча своєї ноги (рис. 2.16. а – постановкою ноги). Потім переходять до освоєння більш важких способів. (рис. 2.16. б – у випаді, в,г – у підкаті). У жодному випадку футболіст, що відбирає м’яч, не повинен дивитися на суперника. Той хто відбирає м’яч, завжди зобов’язаний спостерігати за м’ячем, що вбереже його від неправильних дій у зв’язку з фінтами суперника. Відбирання м’яча здійснюється головним чином у момент прийому м’яча суперником або під час його ведення. Відбирання м’яча вивчають і вдосконалюють у парах, групових вправах і головним чином у процесі ігрових вправ та ігор.

Рис. 2.16. Відбирання м’яча різними способами

Зразкові вправи для навчання відбирання м’яча

1. Вибивання м’яча в суперника. Гравець, що відбирає м’яч, стає на 1-2 м позаду гравця і після швидкого старту намагається відбити у гравця м’яч, який передається з 15-20 м.

2. Один футболіст веде м’яч, а інший рухається біля і, вибравши момент, вибиває у нього м’яч.

3. Відбір ногою постановкою на шляху руху м’яча. Один гравець веде м’яч, інший рухається до нього назустріч і вступає в боротьбу за м’яч (нога ставиться перед м’ячем, вага тіла переноситься на цю ж ногу).

4. Відбирання м’яча у підкаті.

5. Поштовхи суперника в боротьбі за м’яч.

Як варіант, можна використовувати вправи без м’яча: «Півнячий бій», «Король у колі», «Один проти двох», «Гра у квадраті».

2.9. Техніка гри воротаря

Футболісти, які виступають в ролі воротарів, повинні удосконалювати, окрім перерахованих вище свої воротарські прийоми: ловлю м’яча руками, відбивання м’яча  руками, кидки м’яча. Перш за все воротаря потрібно навчити ловити м’яч, що котиться на нього або летить, двома руками без стрибка і в стрибку (рис. 2.17).

Рис. 2.17. Ловля м’яча, що котиться на воротаря або летить, двома руками без стрибка і в стрибку

Одночасно з навчянням ловити м’яч необхідно вчити воротаря правильно вибирати місце у воротах.

Після цього потрібно поступово перейти до відпрацювання вміння ловити м’яч, що летить, котиться, спочатку в «падінні» потім відбивати м’ячів без падіння і з падінням в сторону (рис. 2.18.).

 

Рис. 2.18. Ловля м’яча що котиться, летить, і відбивання в «падінні» в сторону

Воротарі, які оволоділи зазначеними прийомами, можуть перейти до вивчення виходу на м’яч і вміння ловити його з «падінням в ноги» супернику. Одночасно з цим воротаря навчають ударів по м’ячу на дальність і точність, а також вкидання м’яча, ведення та фінтам. Удосконалення вміння ловити м’яч руками здійснюється як за допомогою спеціальних вправ, так і при захисті воріт під час тренування в іграх та ігрових вправах. Воротар тренується ловити м’яч за допомогою партнера та індивідуально. Займаючись самостійно, воротар підкидає собі м’яч руками або ногами, б’є його в стінку або землю з різною силою і під різними кутами. Якщо ж поряд тренер або партнери, то воротар навчається ловити кинуті ними м’ячі, перебуваючи в різних вихідних положеннях (сидячи, стоячи на колінах, лежачи і т. п.).

Зразкові вправи для тренування воротаря

1. Воротар стоїть обличчям до щита (стінки) на відстані 1-1,5 м від нього. Партнер, який знаходиться позаду воротаря, кидає м’яч у щит під різними кутами, і воротар ловить м’яч що відскочив.

2. Два воротарі стають один проти одного. Один кидає м’яч іншому по землі і в повітрі, інший ловить його і повертає заданим способом (м’яч подається з різною силою і на різній висоті).

3. Те ж, але ударами ногою.

4. Гра «М’яч у ворота».

5. Гравці з різних точок посилають м’ячі воротареві що стоїть у воротах, який ловить м’яч та повертає їх партнерам.

6. Воротар підкидає м’яч двома руками вгору і в стрибку б’є по м’ячу рукою або руками.

7. Воротар кидає, б’є ногою м’яч у стінку і ловить м’яч що відскочив руками.

8. Воротар кидає м’яч вгору-вперед, робить ривок і ловить м’яч у стрибку над головою.

9. Воротар стоїть обличчям до стінки (щита) за 5 м від неї. Тренер або гравець ударяють м’яч ногою в щит з відстані 10 - 12 м, воротар ловить м’яч що відскочив без падіння або з падінням.

10. Гравці розташовуються по колу радіусом 5-6 м, воротар знаходиться в центрі кола. Гравці виконують передачі один одному не вище голови, а воротар в падінні і без падіння ловить або відбиває м’яч.

11. Два гравці стоять на відстані 15-20 м один від одного по обидві сторони стійок, між якими знаходиться воротар. Гравці виконують удари один одному між стійками, а воротар з падінням і без падіння ловить м’яч руками.

12. Два воротарі знаходяться один від одного на відстані 25-35 м. Один з них вибиває  м’яч ногою як можна далі в напрямку партнера, а той ловить м’яч руками і потім також б’є по м’ячу з землі.

13. М’яч підвішений до палиці, що прикріплена до перекладини воріт і трохи виступає в поле (можна прикріпити близько стійок ще два м’ячі). Воротар у стрибку відбиває м’яч кулаком.

14. Один воротар – у воротах, другий, що знаходиться в полі на відстані 15-20 м, накидає м’яч під перекладину воріт руками. Воротар, який стоїть у воротах, відбиває м’яч кулаками або переводить його через поперечину.

15. Воротар стоїть у воротах. Тренер або один із гравців двома-трьома м’ячами по черзі кидають їх або б’ють ногою у ворота з різних точок перед воротами. Воротар ловить м’яч з падінням і без падіння. Тренер стежить за вибором місця воротарем і чіткістю виконання прийому.

16. Гравець посилає м’яч верхом з бічної сторони або з іншої точки поля. Два гравці вибігають на цей м’яч, намагаючись забити його у ворота, а воротар повинен спіймати м’яч або відбити.